Особливості функціонування бірж в Україні на початку ХХІ-го століття – частина 3

Особливості функціонування бірж в Україні на початку ХХІ-го століття – частина 3Коефіцієнт ліквідності укладених угод впродовж І кварталу 2006р. становив 63,9% проти 86,7% у І кварталі 2006р. Найвищий коефіцієнт ліквідності спостерігався на агропромислових біржах (94,7%), універсальних (93,1%) та товарних і товарно-сировинних біржах (75,0%), досить низький — на біржах нерухомості (10,1%) і фондових біржах та їх філіях (3,3%).

Біржова торгівля продукцією і товарами впродовж звітного періоду представлена, в основному, спотовим ринком. На умовах спотових угод було укладено 92% усіх угод на біржах України, на умовах форвардних — 8%. Торгівля сільськогосподарською продукцією відбувалася як на спотовому (44%), так і на форвардному — (80%) ринках.

Біржова діяльність поширена на усі регіони України. За І квартал 2006р. на біржах, що діють у 5 регіонах України, було укладено 90% обсягів біржових угод, що на 3 відсоткових пункти більше, ніж за І квартал 2005р.
Із загальних обсягів укладених угод на торгівлю сільськогосподарською продукцією припадає 1,9 млрд.грн. (46,8%), на операції з продажу палива — 1,3 млрд.грн. (33,3%), з продажу продуктів харчування, транспортних засобів і цінних паперів — відповідно 86, 77 і 73 млн.грн. (по 2%) .

Як бачимо, і далі в Україні сьогодні гостро відчувається криза універсальної товарної біржі. Не кращою є доля фондових бірж. Разом із становленням ринку цінних паперів в Україні створені і розгортають свою діяльність позабіржові системи комп’ютерного котирування цінних паперів (ПФТС), і саме їм віддають перевагу торговці. А на фондових біржах Києва реєструються поодинокі угоди і виключно через сприяння урядових структур, наприклад, Фонду державного майна, що через Українську фондову біржу (УФБ) продає пакети акцій об’єктів, якої приватизуються.

Причинами кризи біржі реальних товарів в Україні є наступні.

Першою і головною причиною можна вважати відсутність цілісної політики держави щодо біржового руху загалом. Неможливо будувати ринкові відносини без структурування ринку на вертикалі: на ринок теперішніх цін (спот), причому саме центральні ринкові ціни на сировину, капітал та іноземну валюту; і ринок майбутніх цін (ф’ючерс) на ці найважливіші активи.

Сировинні товари, капітал, іноземна валюта — це активи, ціни та курси, яких відіграють вирішальну роль в економіці. Без визначення теперішніх цін та їх майбутніх прогнозів бізнес не може розвиватися.

Крім цього, сировина, як сільськогосподарська, так і енергоносії, що лежать в основі будь-якого виробництва — це товари, попит на які майже нееластичний за цінами. Для зменшення споживання, наприклад, енергоносіїв, необхідно змінити конструкцію двигунів або зменшити парк машин, що за короткий час зробити неможливо. Або інший, не менш красномовний приклад — споживання хліба в Україні, незважаючи на суттєве зростання цін, не зменшується. Для цього потрібно змінити раціони харчування, набір споживчого кошика, а на це потрібні роки.

Сировинний товар, а Україна, як відомо, є сировинною країною, потребує специфічних механізмів для формування прогнозних ринкових цін, де величезна кількість продавців та покупців щомиті змінюється, а саме їх рівновага робить еластичним ціноутворення і зменшує цінові коливання.

В Україні, на наш погляд, вже не потрібні біржі у тому вигляді, якими вони є сьогодні. Потрібно створити біржу ф’ючерсну (регулятор і страховий орган) для сировини та фінансових ринків.

Друга причина — недосконалість біржового законодавства. Закони України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про товарну біржу» та інші економічні закони не створюють цілісного правового поля для структурування ринку та впровадження у біржову практику похідних фінансових інструментів. Неабияке значення у цьому аспекті мав би бути прийнятий Цивільний кодекс. Однак і в новому Цивільному кодексі , також не закріплені операції з похідними фінансовими інструментами, ф’ючерсами, опціонами, свопами та відповідальність за їх невиконання, процедура судового оскарження й арбітражу.

Законодавство в Україні неоднозначно трактує статус бірж. У двох Законах статус товарної та фондової бірж різний. В одному документі біржа — некомерційна організація (ЗУ «Про товарну біржу»), у другому — акціонерне товариство (ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок»). Обидва законодавчі акти незначні за обсягом, до них не включені вимоги до забезпечення умов для ціноутворення методом чистої конкуренції збалансованої ринкової ціни або курсу. Не обумовлюються і не характеризуються похідні цінні папери, ф’ючерси та опціони, форвардні та ф’ючерсні угоди тощо.

Гострота питання не знята і в зв’язку з прийняттям у 2001 р. у першому читанні ЗУ «Про строкові фінансові інструменти» , в якому описуються біржові ф’ючерсні та опціонні контракти на фінансові й товарні активи.
Не визначається комерційна діяльність біржі, пов’язана з організацією біржових торгів, транспортно-експедиційною, складською, інформаційно-видавничою, рекламною та іншими, що забезпечують біржові торги, ціноутворення та можливість спекулятивних, хеджевих та арбітражних операцій. Заборонятися має лише укладання самих біржових угод від імені біржі, всі інші, спрямовані на поліпшення організаційних умов торгів, спрощення розрахунків, забезпечення ліквідності тощо (повинні дозволятися).

Третя причина кризи універсальної біржі в Україні — наявність на ній не біржового товару, що робить неможливими розрахунково-клірингові операції. Тобто при загальному шахрайстві на ринку, невиконанні своїх зобов’язань поза біржами, запровадити систему відчутних грошових завдатків — депозитів і підтримуючої маржі — просто неможливо. І тому з 1991 р. брокерські контори, особливо російські, що мали місця на кількох біржах, виставляли той самий товар на різних біржах, і якщо його продавали на всіх, то обирався найкращий варіант, всі інші відкидалися.

Саме через специфічну процедуру розрахунків (кліринг) ліквідність біржових угод сягає 100%. І коли йдеться про реальний товар з негайною поставкою при значних коливаннях цін, то за спотовими операціями від продавця вимагається поставка товару на біржовий склад до торгів у залі, від покупця — 100% передоплати. За форвардними контрактами практикуються відчутні депозитні внески у розмірі 30-50% вартості товару від обох сторін. Всі ці внески надходять через розрахункові фірми до розрахункових (клірингових) палат біржі.

Урядовці України планували через одну-дві центральні біржі здійснювати перевалку всього зерна, м’яса, цукру. Це нереальне завдання, і тому такі біржі приречені на загибель. Біржа реального товару на початку ХХІ-го ст., коли за кілька хвилин можна, не виходячи із офісу в Україні, купити цукор в Парижі, Лондоні, не може існувати у тому вигляді, в якому її створили в Україні.

Із обігу має зникнути небіржовий товар. Треба якомога швидше запровадити на цих біржах строкові контракти з системою клірингових розрахунків на основні види сировини, валюти, держоблігацій тощо. На законодавчому рівні Міністерству фінансів та Національному банку України слід визначити статус клірингових палат або центрів. Всі ми були свідками краху вже строкового (ф’ючерсного) валютного ринку Росії, спричиненого московськими міжбанківськими кризами 1995 і 1998 рр. Збанкрутували банки, що виконували роль розрахунково-клірингових центрів ф’ючерсних бірж та біржі, на яких депозитні внески просто присвоїли керівники, що призвело до краху ф’ючерсного ринку в цілому.

Четвертою причиною кризи універсальної товарної біржі в Україні було те, що біржова лихоманка відбувалася на неіснуючому ринку. Тому не дивно, що ринок і досі не функціонує належним чином, оскільки він не структурований вертикально (на спотовий та ф’ючерсний). В Україні ринок, до того ж, не структурований горизонтально. Досі нема чіткої взаємодії біржового та позабіржового ринку сировини. Те, що ми називаємо ринком нерухомого майна, практично є ринком помешкань, де еквівалентом виступає чужа валюта (долар США). Ринок землі в Україні і пов’язаний з ним іпотечний цілком відсутні. А без вартості землі, основного засобу виробництва на селі, визначити собівартість сільськогосподарської продукції і пов’язати її з ринковою ціною продукту неможливо. Аналогічний стан справ на фінансовому ринку, ринку грошей, позик і на пов’язаному з ними ринку боргових зобов’язань, де Національний банк монопольно визначає ціну грошей у вигляді облікової ставки.

Ось і виходить: бірж як справжніх індикаторів ринку немає, їх і не може бути, бо немає самого ринку («для чого термометр мертвій людині?»).

Комментарии закрыты.