Розвиток бірж у дореволюційній Росії – частина 3

Розвиток бірж у дореволюційній Росії – частина 3Про ставлення до біржі на теренах тодішньої України свідчить видана у 1916 р. у Києві «Біржова енциклопедія», де зокрема сказано: «І донині панує погляд, що біржа є інститут винятково небезпечний і злісний, котрий потрібно тримати обіруч, з одного боку, оберігаючи державний кредит від зловмисних посягань на курси фондів, з другого — оберігаючи обивательських карасів від біржових щук і акул, турботливо закриваючи їм, що не доросли до розуміння власних інтересів, доступ до забороненого капища золотого тільця».

Коріння російських бірж проростає від епохи Великого Новгорода, Архангельська, Москви, де купці збиралися на величезних ярмарках.

Московська товарна біржа, збудована за кошти купця Никифора Лєжєва у 1839 р., працює власне як біржа лише з 1861 р.

Саме з 1861 р. починається справжня історія російських бірж як яскравих представниць ринкової економіки, що після скасування кріпосного права завойовували місце під сонцем у Росії. На цих біржах спочатку проводилися операції з реальним товаром, цінними паперами та валютою. До першої світової війни на фондових біржах забороняли строкові операції, саме цей фактор виявився вирішальним в уповільненому розвитку російського фондового ринку і біржового взагалі.

У своїй монографії «Біржа, спекуляція та гра» присяжний повірений Судової Палати Санкт-Петербурзької біржі М. Студентський аналізує всі засоби заборонної дії, що застосовувались проти біржі в країнах Європи з часів Джона Ло (початок ХVIII-го ст.). Він зауважує, що всі спроби підпорядкувати біржу поліцейському наглядові, оголосити поза законом строкові (ф’ючерсні) угоди, не давали жодного ефекту. Мало того, закриття бірж згубно впливало на фінансові ринки. Неможливість законодавчої заборони строкових біржових угод юрист порівнює з неможливістю заборони продати бочку води водовозові до того часу, поки він привезе її знову. «Строкові угоди називають біржовою грою, порівнюють з договором парі, становище осіб, що уклали таку угоду, порівнюють з становищем двох звичайних гравців. Точка зору, надзвичайно поширена серед публіки, є цілком хибною і неправильною. Адже гра у рулетку — це надія на випадок, особливе щастя, дарунок долі. Це гра, це азарт» .

Теоретичні та законотворчі дискусії того часу дозволяють зрозуміти аргументи обох сторін. Вони актуальні й сьогодні при впровадженні ф’ючерсної торгівлі на біржах України, законодавчої легалізації біржової спекуляції, своєчасних і розумних обмежень нечесних біржових маніпуляцій. Як справедливо відзначали тоді економісти і юристи, вже при заснуванні біржі необхідно наперед змиритися з думкою, що на ній час від часу відбуватимуться й небажані, шкідливі дії. Строкові угоди, насправді, є головною зброєю торговельної та промислової спекуляції. Користь їх у цьому аспекті величезна. Так вважали тоді і біржовики, і юристи. В Україні ж сьогодні економічна наука знову змушена повертатися до вивчення суті цього питання, сучасних досліджень практично немає.

Отже, строкові біржові угоди:

  • необхідні для нормального функціонування державного кредиту;
  • відіграють величезну роль у розміщенні цінних паперів великих акціонерних товариств, промислово-фінансових груп;
  • без строкових угод державі надзвичайно важко виділяти значні суми на військові витрати;
  • без строкових угод неможливо поповнювати стратегічні запаси сировини та продовольства;
  • без строкових угод неможливо точно і своєчасно отримувати необхідну інформацію про ринки сировини, капіталів і валюти у просторі та часі;
  • строкові угоди вигідні й тим, що рівномірно розподіляють прибутки і збитки між учасниками ринку.

Із тодішньої дискусії випливає незаперечний висновок: на біржі нічого робити дилетантові. Для людей не обізнаних це заняття небезпечніше, ніж найазартніша гра. Підтвердженням є величезна кількість банкрутств, після невдалих біржових операцій.

Комментарии закрыты.