Еволюція розвитку основних економічних теорій ф’ючерсних ринків – частина 3

• 1 Листопада, 2013
• Біржова торгівля

Аналіз праць класиків підтверджує, що на момент появи перших ґрунтовних наукових досліджень функціонування ф’ючерсних ринків їхні інструменти уже досить успішно, зокрема на товарних ринках, використовувалися для страхування цінових ризиків. Піонерами у цьому процесі виступали фермери, землевласники, власники плантацій, переробні фірми, торговці сільськогосподарською та промисловою сировиною тощо. Науковці лише започаткували відповідне пояснення стихійних процесів. Тобто процес становлення ф’ючерсних ринків проходив в результаті еволюції на товарних до вибухового розвитку у наші дні на фінансових ринках.

В Україні ж, як зазначалося вище, як зрештою в усіх постсоціалістичних країнах, зокрема Польщі, Угорщині, Росії, більш обізнаними з ринковими механізмами виявилися учасники фінансових ринків. Саме вони розпочали впровадження у торговельну практику ф’ючерсних контрактів на іноземну валюту, фондові індекси, державні короткострокові цінні папери тощо. А так необхідні учасникам товарних сировинних ринків строкові контракти впроваджуються досить повільно, або не впроваджуються взагалі.

Така хибна позиція викликає здивування і жаль. Аналіз дореволюційної вітчизняної літератури свідчить, що наукові та законотворчі дискусії у ХІХ-му столітті, які точилися навколо строкових угод, стосувалися лише угод з цінними паперами і закінчилися вони на користь законодавчого закріплення таких угод. Ф’ючерсні угоди з сільськогосподарською сировиною були надзвичайно популярними, центрами їх укладання були Саратов, Нижній Новгород, Москва та Київ.

Дж.М. Кейнс, Дж.Р. Гікс, Г.В. Гофман, Н. Калдор (Kaldor) , Г. Блау (Blau)  змальовували ф’ючерсні ринки як економіку майбутніх цін, які прогнозуються спекулянтами. Адже саме вони беруть на себе ризики від хеджерів, які в свою чергу репрезентують реальні ринки товарів, цінних паперів та іноземної валюти. Підзаголовок роботи Гофмана звучав так: “Хеджування – це уникнення ризику”. Калдор стверджував, що спекулянти беруть на себе ризики, а ті, що хеджуються, позбуваються їх. Найсміливішою була Герта Блау, чия стаття у 1944 р. ознаменувала закінчення певного етапу у дослідженні ф’ючерсних ринків. Вона стверджувала, що товарні ф’ючерсні біржі було спеціально створено для сприяння уникненню ризиків, зумовлених невідомими майбутніми змінами товарних цін, або ризиків, чия природа унеможливлює їх покриття за рахунок звичайного страхування. Тобто до закінчення другої світової війни економісти почали говорити про ф’ючерсні ринки так само, як досі говорили бізнесмени та товарні дилери, тобто визнали їх унікальну роль у страхуванні цінових ризиків.

Одразу ж у повоєнні роки кількість публікацій із проблематики ф’ючерсних ринків різко зростає, з’являються спеціалізовані журнали. Наприклад, у Journal of Futures Markets за час його існування з 1981 по 1996 рр. було опубліковано більше 750 статей, в яких висвітлювалися різні аспекти функціонування ф’ючерсних ринків всіх видів активів, стратегії арбітражу, спекуляції та хеджування на провідних ф’ючерсних біржах світу.

Перші повоєнні публікації стосувалися суті хеджування, прогнозування цін та статистики ф’ючерсних ринків. Так Г. Воркінг (Working) , у вказаній та наступних своїх роботах намагається змінити класичні погляди на ф’ючерсні ринки. Він представляє хеджування різновидом арбітражу, показуючи, що хеджери будуть відкривати ф’ючерсні позиції лише за умови отримання можливих прибутків від різниці між спотовими та ф’ючерсними цінами – базису (basis), тобто хеджування ним подавалося як форма спекуляції. Через двадцять років Воркінг сам відмовиться від таких кардинально відмінних від класичних поглядів на хеджування, однак його роботи – це суттєвий внесок в теорію строкових ринків. Починаючи від нього, на ф’ючерсних ринках розрізняють три види учасників, а саме: спекулянтів, хеджерів та арбітражерів.