Підприємницьке середовище

• 3 Квітня, 2013
• Реформування

Підприємницьке середовище – це сукупність різнопорядкових складових, що оточують підприємця в господарській діяльності. Складові підприємницького середовища залежно від ступеня зв’язку їх з підприємцем об’єднані в шість сфер.

Перша сфера, параметри складових якої (політичні, екологічні, фінансово- кредитні, цінові, податкові, правові, географічні) задаються законодавчо і які на конкретному етапі є умовно базовими, сталими.

З другою сферою складових підприємець активно взаємодіє і змінює їх у зв’язку з новаторською функцією (організація підприємств, їх розміри, системи управління, технологія, технічна оснащеність, система матеріального стимулювання, назви товарів, послуг, ринки збуту тощо).

Третю сферу складових (інформаційні, рекламні, освітні), які виконують допоміжну роль, підприємець використовує у своїй діяльності.

Четверта сфера, параметри якої підприємець обов’язково враховує при визначенні стратегії розвитку, – морально-етичні цінності, традиції, звички, віросповідання і т. ін. І хоч їх дію можна назвати другорядною, але в розвинутих економіках вказані фактори набувають визначальної ролі.

П’ята сфера – зовнішньоекономічне середовище, параметри якого активно впливають на суб’єкти підприємництва через систему різнобічних механізмів: цін, тарифів, митного контролю тощо.

Шоста сфера – тіньова економіка, яка чинить певний силовий, владний, фінансовий, матеріальний тиск на підприємців, сприяє розвитку корупції.

Сільськогосподарське підприємництво не може формуватися в умовах, однакових з іншими галузями, тому в сільському господарстві виділяють зовнішнє і внутрішнє середовище. Зовнішнє середовище охоплює п’ять сфер: І – базові складові; II – допоміжні складові; III – зовнішньоекономічне середовище; IV – соціально-культурне середовище; V – тіньова економіка.

Внутрішнє середовище сформоване повністю активними базовими складовими, лише в тій їх частині, параметри яких відмінні від сформованих на зовнішньому рівні. Це стосується цінового середовища, яке має забезпечувати еквівалентність цін між сільським господарством та І і III сферами АПК шляхом регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників на основі встановлення рівної суми прибутку на рівновеликий капітал. Фінансово-кредитний механізм формується не під впливом ринкових важелів, а передбачає пільгове кредитування сільськогосподарських товаровиробників на міжсезонний період, фінансування державою цільових програм щодо створення власної інноваційної бази, фінансовий захист з боку держави через систему дотацій, субсидій тощо. Базові складові передбачають також податкову систему щодо сільського господарства, необхідне організаційно-правове та соціальне середовище. Для нормального функціонування сільськогосподарських товаровиробників у ринковій економіці має бути сформована потужна інфраструктура – організаційно-технічна сфера. Йдеться про створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів з надання різних послуг, у тому числі маркетингових, страхувальних, закупівельних, збутових, обслуговуючих, постачальницьких, переробних.

Четверта сфера – зовнішньоекономічне середовище – це різнорідні формування, які забезпечують процес пошуку та супро-водження інвестицій до сільськогосподарського виробника.