Ринок молока

• 6 Червня, 2013
• Реформування

На ринку продовольчих ресурсів молоко і молокопродукти займають значне місце. Основна частка у їх формуванні належить господарствам суспільного сектора. У 1998 р. вона становила 83,8%, друге місце посідають особисті підсобні господарства – 15,4%, третє – селянські (фермерські) господарства – 0,2 та інші господарські структури – 0,6%.

В останні роки помітні зрушення відбулися у структурі каналів реалізації молока. Якщо у 1990 р. він був, по суті, один – заготівлі для підприємств молочної промисловості (99,2%), то у 1998 р. його частка зменшилась до 68,2%. З’явились нові ринкові партери та розширились торговельні зв’язки. Так, помітно зросла частка реалізації молока населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу в рахунок оплати праці) до 9,1%, на ринку, через власні магазини і ларки – до 16,6%. Новим маркетинговим каналом є бартер. За його угодами продається понад 6% загального обсягу товарних ресурсів молока. Водночас скоротився до мінімуму (менше 0,1%) продаж молока організаціям споживчої кооперації.

Аналіз цінової ситуації, що склалась, свідчить, що виробнику більш вигідно продавати молоко на ринку та у власних магазинах. Тут ціна в 1998 р. за 1 т становила в середньому 311,9 грн., населенню через систему громадського харчування – 292,7 грн. Найнижчою вона була при бартерних операціях – 265.2 грн. Однак, як видно, частка цих каналів не є визначальною у прибутковості молокопродукції для товаровиробників. Найбільш ємний канал – це заготівля молока переробними підприємствами молочної промисловості. Проте закупівельна ціна 1 т молока тут була нижчою від середньої на 6,3 грн., або на 9,8%.

Через низькі ціни продажу в цілому по Україні господарства суспільного сектора зазнали збитків на суму понад 960 млн. грн. Як свідчить аналіз, витрати на виробництво 1 ц молока були вищими від ціни продажу у 2,2 раза, або на кожен центнер проданого молока в середньому сума збитку становила понад З0 грн, при коливаннях за регіонами від 13 до 46 грн.

Однак нині переробні підприємства є найбільш надійними партнерами на ринку молочної продукції. Потрібне лише удосконалення механізму економічних взаємовідносин між даними ланками виробничого процесу. Для цього необхідно здійснити відповідні організаційні та науково-технічні заходи на підприємствах, спрямувавши їх на підвищення якості продукції до рівня вимог світового ринку, а також подбати про розширення асортименту, насамперед випуску тієї продукції, яка користується попитом.

Ускладнення ситуації на ринку молокопродукції полягає в тому, що споживання на душу населення (в перерахунку на молоко) зменшилось у середньому до 210 кг, або до 59,6% від норми. Найнижчий рівень його споживання у Донецькій – 127 кг, або 36,1%, у Луганській – 138 кг, або 39,2% та інших промислових областях.
Нині потенційні можливості формування ринкових ресурсів молока використовуються недостатньо. Так, якщо у 1990 р. частка молока, проданого державі, становила 73,9% від валового виробництва, то у 1998 р. – лише 26,2%. При цьому господарства суспільного сектора продали 47,4%, а приватного – лише 5,4%. Водночас виробництво молока у приватних господарствах перевищує суспільний сектор більш, як у 1,6 раза і становить відповідно 8,5 і 5,2 млн. т.

Наведені дані переконливо свідчать, що значні обсяги молока, особливо у господарствах приватного сектора, залишаються поза організованою заготівлею.

Загальною вимогою до господарств усіх форм власності на даному етапі є необхідність збільшення обсягів продажу молока для створення відповідних державних і регіональних товарних ресурсів продукції та здійснення експортних поставок. Для цього необхідно збільшити питому частку продажу молока через заготівельні організації – молокопереробні підприємства, організації споживчої кооперації та за прямими зв’язками у торговельну мережу і власні фірмові магазини – господарствами суспільного сектора до 75-80% і приватного – до 30-35% від валового виробництва, тобто наблизитись до рівня 1990 р. Це дозволило б навіть за умови існуючих обсягів виробництва молока, але підвищеного рівня товарності, збільшити його ринкові ресурси майже на 3.5    млн. т, або у 2,3 раза порівняно з фактичними обсягами 1998 р.

Такого показника можна досягти за рахунок:

• зменшення витрат молока на виробничі потреби (випоювання телят і поросят) до рівня науково обгрунтованих норм годівлі. За даними статистичної інформації, в 1990 р. було одержано приплоду телят 9,3 млн. гол. і на їх вирощування витрачено 3.5 млн. т молока, а у 1997 р. приплоду одержано менше – 6,7 млн. гол., а молока витрачено 3,4 млн. т, або майже таку ж кількість. З розрахунку на 1 голову це становило відповідно 3,7 і 5,1 ц при нормі 3,25 ц. Таким чином, перевитрати молока досягли в цілому майже 1,25 млн. т, що могло б суттєво поповнити ринкові ресурси молока і молокопродуктів;
• широкого використання у годівлі молодняку тварин пов-ноцінних замінників незбираного молока, особливо на молочно-товарних фермах. За розрахунками, при раціональному їх вико-ристанні третину згодованого у 1997 р. обсягу молока (близько 1,2    млн. т) можна було залучити до ринкових ресурсів.

Важливою проблемою, що виникла останнім часом, є також проблема збуту молочної продукції сільськогосподарськими товаровиробниками, особливо господарствами приватного сектора. Тому необхідно поліпшити організацію заготівлі молока в них через молокоприймальні пункти, відновивши функціонування багатьох з них, та створити нові, і насамперед у віддалених від районних і промислових центрів селах, а також за договорами з господарствами суспільного сектора.

Товарний ринок молока і молокопродуктів має специфічні особливості, пов’язані з їх властивістю – малотранспортабельністю і непридатністю до тривалого зберігання. Тому повинен бути створений стабільний ринок збуту для виробника протягом всього року, гарантоване надходження молочної сировини на молокопереробні підприємства і відповідно безперебійне забезпечення населення продуктами щоденного попиту: незбираним молоком, кисломолочною продукцією, сиром, сметаною та ін. При цьому всі ланки технологічного ланцюга: „виробництво – заготівля – переробка – реалізація продукції“ повинні функціонувати скоординовано і ритмічно.

Для наближення до рекомендованих фізіологічних норм споживання молочної продукції населенням України доцільно зменшити частку витрат молока на виробництво масла тваринного (від 70 до 50%) та збільшити – на виготовлення сиру твердого (від 11 до 14%), незбираної молочної продукції, особливо ряжанки, питного, ацидофільного, топленого молока (від 18 до 27%) при абсолютному збільшенні обсягів виробництва всіх видів молочної продукції. Необхідно також розширити випуск різноманітної продукції із знежиреного молока, поглибити його переробку на промислових підприємствах, ширше використовувати для харчових потреб вторинні ресурси переробки – відвійки, сколотини, сироватку тощо.

Підвищення економічної ефективності виробництва молока пов’язане насамперед із зниженням його собівартості на основі підвищення продуктивності праці в галузі, скорочення витрат на корми з розрахунку на одиницю продукції, паливо, електроенергію тощо.

Поліпшення якості кормів й розведення високопродуктивної худоби сприяє зменшенню витрат кормів на одиницю продукції. Зокрема, з підвищенням надоїв молока від 2500 до 4000 кг витрати кормів скорочуються з розрахунку на 1 ц молока від 1,31 до 1,5 ц корм. од. Адже на кожний процент зниження матеріально-грошових витрат на корми, використані для молочної худоби, собівартість виробництва 1 ц молока знижується на 0,2-0,5%. Найбільш дешеві і поживні корми отримують з культурних пасовищ.

Скороченню інших прямих витрат сприяє раціональне використання наявних засобів механізації, приміщень, устаткування тощо. Основним напрямом зменшення накладних витрат є скорочення видатків на утримання адміністративно-управлінського й обслуговуючого персоналу.