Ринок м’яса

• 7 Червня, 2013
• Реформування

У 2010 р. намічено виробити 4 млн. т м’яса худоби і птиці (у живій масі), або 151,6% від рівня 1998 р. Оскільки основа галузі тваринництва – поголів’я худоби, свиней і птиці, яке протягом останніх років катастрофічно зменшилося, склалися вкрай важкі стартові (вихідні) позиції щодо виконання наміченої програми для переважної частини сільськогосподарських підприємств. Особливо важко поліпшити ситуацію в господарствах південних областей України, де поголів’я худоби і свиней знаходиться на рівні 1951-1953 рр.

Поглиблює кризу і такий негативний чинник сучасного стану галузі, як докорінна зміна структури поголів’я великої рогатої худоби, за якої частка корів у загальному стаді зросла до 50,1%, а у приватному секторі – до 77%. Тобто вирізано саме продуктивну щодо нарощування м’яса частину худоби. Як результат, реалізація худоби і птиці на забій на 644 тис. т перевищує обсяг одержаного за рік приросту живої маси, тоді як до 1990 р. спостерігалась зворотна тенденція. Але навіть за цих умов рівень реалізації м’яса був нижчий, ніж у 1990 р. В середньому на душу населення припадає 34,7 кг м’яса, а у Донецькій області – лише 27,6, Львівській – 29,2 кг. На ринку м’яса, як і на інших ринках продовольства, склалася розбіжність між попитом, зумовленим низькою платоспроможністю населення та зарубіжною експансією (засиллям імпортної продукції”), наявними ресурсами і втраченими потенційними можливостями галузі. Суть питання полягає в тому, що нагальною проблемою, з одного боку, є стабілізація і нарощування поголів’я, а з другого – зведення продажу худоби до рівня одержаного приросту живої маси. Однак такий розвиток ситуації призведе до ще більшого дефіциту оборотних коштів, оскільки всі інші галузі стали збитковими. Очевидно, що вихід із ситуації лежить в площині зміни макроекономічної політики держави. Водночас це не виключає, а навпаки, потребує адекватної ситуації місцевої ініціативи щодо посилення якості зооветеринарної роботи з огляду на високу яловість, падіж худоби, низькі прирости живої маси, реалізацію худоби низької вгодованості. Ринок ставить жорсткі вимоги до товаровиробника, комерціалізації виробництва. Щодо цього перспективним напрямом є орієнтація на скоростиглі м’ясні галузі (свинарство, птахівництво), де віддача на одиницю корму в часі має безперечні переваги.

Характерна ознака м’ясопереробного підкомплексу полягає в тому, що майже вся вироблена продукція використовується на продовольче споживання населенням України.

У господарствах суспільного сектора виробляється (вирощується) близько третини від загального вирощування худоби та птиці в усіх категоріях господарств. Реалізація худоби та птиці здійснюється, в основному, в живій масі. Обсяги реалізації худоби та птиці господарствами суспільного сектора в 1998 р. становили лише 23% порівняно з 1990 р.

Потужності із виробництва м’яса використовуються лише на 15%, ковбасних виробів – до 20%.

М’ясокомбінати реалізують готову м’ясну продукцію через такі маркетингові канали: міські ринки, фірмові магазини підприємств, видача співробітникам у рахунок оплати праці, за бартером.

В умовах існуючої економічної ситуації в підкомплексі необхідно:

• відновити спеціалізовані комплекси, особливо свиновідгодівельні та птахівничі, інтегрувати їх з переробними підприємствами та підприємствами із виробництва кормів;
• запроваджувати дієвіший взаємозв’язок господарств суспільного сектора з підсобними господарствами населення з питань реалізації молодняку худоби та птиці населенню, вирощування та реалізації молодняку господарствами суспільного сектора;
• часткове забезпечення підсобних господарств кормами;
• розширення мережі фірмових магазинів, палаток, кіосків, автомагазинів;
• виробникам продукції відслідковувати ціни за різними каналами реалізації з декількох джерел інформації та розширювати канали збуту.

У системі заходів щодо стабілізації галузі головним завданням на найближчі роки повинно бути припинення зменшення поголів’я і відновлення якісних показників у галузі рівня 1990 р.: продуктивності поголів’я, реалізаційної маси молодняку та виходу приплоду. При обмеженому контингенті молодняку треба забезпечити інтенсивні його вирощування та відгодівлю і реалізацію високими ваговими категоріями. Цю проблему можна вирішити лише на основі повноцінної годівлі та нормальних умов утримання худоби. З цією метою доцільно також встановити надбавки до закупівельних цін на молодняк великої рогатої худоби, що продається переробним підприємствам живою масою 350 і більше кілограмів.

Економічна стабілізація в галузі практично неможлива без істотного здешевлення виробництва яловичини за рахунок використання внутрішніх резервів господарств, насамперед підвищення продуктивності худоби. Тому продуктивність худоби була і залишається одним з найважливіших факторів формування економічної ситуації в галузі. Бюджет не здатний підтримати здавальну ціну на яловичину при продуктивності худоби, яка склалася в останні роки.

Дія підвищення ефективності виробництва яловичини насамперед потрібно забезпечити значне зростання продуктивності молодняку як мінімум до 500-600 г приросту живої маси на добу на основі повноцінної годівлі худоби.

М’ясний контингент поголів’я може бути відчутно збільшений за рахунок скорочення падежу телят.
Великим резервом для поповнення м’ясного контингенту молодняку великої рогатої худоби для господарств суспільного сектора залишаються підсобні господарства населення, які тепер реалізують на м’ясо молодняк низькою живою вагою, в тому числі й молодняк, отриманий від господарств суспільного сектора.
Основними факторами, що визначають структуру стада, є напрям галузі скотарства, вік молодняку, призначеного для реалізації, темпи зростання поголів’я, строки виробничого використання тварин, вік першого парування, вихід молодняку та ін. Перші три з них зумовлюються переважно організаційно-господарською діяльністю, решта — природними умовами та біологічними особливостями того чи іншого виду тварин. Структура стада має відбивати напрям розвитку сільськогосподарського підприємства, відповідати прийнятій спеціалізації господарства.

Залежно від віку молодняку, що вибуває із стада, і складається, в основному, відповідна структура поголів’я великої рогатої худоби. Щоб мати у стаді 35% корів, треба продавати надремонтний молодняк приблизно у віці 20,7 місяця, щоб було 40% корів – відповідно у 16-місячному, 45% – у 12,7, 50% – 9,3, 55% – 6,5, 60% – 4,5 і 65% – у віці 2,5 місяця. Підвищення питомої ваги корів у стаді супроводжується зростанням поголів’я ремонтного і зменшенням надремонтного молодняку, що сприяє збільшенню виробництва молока і зменшенню – яловичини.
Для забезпечення населення продуктами скотарства за науково обгрунтованими нормами (390 кг молока і 33 кг яловичини в забійній масі на душу населення за рік) частка корів у стаді повинна становити 40%, а молодняк великої рогатої худоби треба реципувати на м’ясо в 16-місячному віці живою масою однієї голови близько в 400 кг.

При питомій вазі корів у стаді від 30 до 40%, скотарство розвиватиметься в м’ясо-молочному напрямі, від 40 до 50% – у молочно м’ясному і понад 50% – у молочному.

При цьому телиці старше року, яких спарують у І кварталі, в кінці року мають перейти в групу корів За таких умов середньорічне поголів’я нетелей завжди буде більшим, ніж на початок року. Кількість нетелей зростатиме також залежно від темпів збільшення поголів’я корів.