Ринок плодово-овочевої продукції

• 5 Червня, 2013
• Реформування

Характерна особливість ринку плодово-овочевої продукції в Україні полягає у низькій якості, досить обмеженому асортименті продуктів, відсутності розфасовки і упаковки, зручної для споживачів, наявністі сезонних та регіональних коливань цін та обсягу продажу продуктів, відсутності реклами продукції вітчизняних товаровиробників та недостатньому захисті їх від імпортних товарів. У формуванні ринку плодоовочевої продукції і продуктів її переробки мають місце також негативні фактори і тенденції: спад попиту, диспаритет цін, обмеженість кредитування, звуження ринку внаслідок переходу населення і територій до самозабезпечення, розширення натуралізації обмінних процесів, зростання неплатежів, руйнування оптового ринку.

Для подолання негативних тенденцій формування ринку плодоовочевої продукції необхідно насамперед зорієнтувати виробництво продукції на ринок – на найповніше задоволення потреб споживачів та одержання максимального прибутку. Слід пам’ятати, що відсутність покупців унеможливлює існування виробництва. Основними принципами функціонування ринкових відносин мають бути ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників. Захист сільськогосподарських товаровиробників продукції від імпорту й монополії у переробці й торгівлі необхідно здійснювати шляхом об’єднання виробників, створення власних переробних і торговельних кооперативів.

Конкурентоспроможність господарств підвищується при розширенні обсягів зберігання і переробки продукції в місцях її вирощування та організації фірмової торгівлі. Розміщення сховищ безпосередньо в господарствах забезпечить скорочення пікових навантажень на транспорт, витрат на доставку за рахунок перевезень тільки якісної продукції, підвищення зайнятості селян у міжсезонний період. Що стосується участі господарств безпосередньо в торгівлі продукцією, то це вигідно лише в перехідний період до ринкової економіки. Надалі недоцільно відтягувати частину капіталу на організацію торгівлі, краще його вкладати в удосконалення виробництва продукції. Це задіє більшу кількість продуктивної праці і збільшить суму прибутку на капітал.
З комплексу організаційно-економічних факторів формування ринку продуктів садівництва найважливіше значення мають впровадження високоврожайних і швидкоплідних сортів, розширення закладання садів на вегетативних підщепах, зміна структури насаджень у напрямі збільшення питомої ваги ягідних і кісточкових культур. Ці заходи не тільки прискорюють насичення ринку продуктами, а й зменшують строки „заморожування“ капіталовкладень.

Овочево-продуктове виробництво – це комплексна система виробництва, переробки, зберігання і збуту овочевої продукції відповідно до необхідності повного забезпечення в ній потреб споживачів при високій якості продукції. Воно включає сферу виробництва овочів відкритого і захищеного грунту в різних категоріях господарств, сферу переробки овочевої сировини на консервних комбінатах і заводах різної потужності та консервних цехах малої потужності в окремих господарствах, а також сферу зберігання заготівельних, заготівельно-збутових і торговельно-закупівельних підприємств та систему торгівлі овочами.

Ефективне функціонування овочево-продуктового виробництва зумовлює необхідність створення економічних умов для функціонування спеціалізованих овочівницьких господарств різних організаційно-правових форм, поліпшення системи вітчизняної селекції та насінництва, реконструкції та модернізації переробних підприємств, розвитку кооперування та інтеграції виробників товарних овочів і удосконалення економічного механізму взаємовідносин з переробними і торговельними підприємствами як гарантами реалізації вирощеної овочевої продукції. Економічні відносини можуть грунтуватися на принципах взаємовигідної кооперації чи створення інтегрованих систем. Розвиток інфраструктури ринку плодово-овочевої продукції повинен передбачати створення оптових ринків, аукціонів, торговельно-збутових і виробничо-торговельних об’єднань, торговельних фірм і домів, торговельно-закупівельних підприємств тощо. Передбачається рівномірне надходження овочів для споживання населенням протягом року. Мінімальна річна норма споживання овочів становить 134 кг, з них на свіжі овочі припадає 94,3 кг (70,4%) і на перероблені – 39,7 кг (29,6%).

Першочергове вкладення інвестицій необхідне у таких напрямах, як впровадження прогресивних технологій вирощування овочів і плодів, переробки та зберігання плодово-овочевої продукції, реконструкція переробних підприємств, розвиток інфраструктури ринку плодово-овочевої продукції та системи маркетингу в підприємствах.

Основними виробниками і постачальниками картоплі є приватні селянські господарства. Найбільша кількість картоплі продасться на міських ринках. За цих умов організаційні зусилля та витрати па її транспортування і реалізацію несуть виробники.

У традиційних районах товарного виробництва раніше реалізація картоплі здійснювалася оптовими партіями заготівельним організаціям споживспілки. Нині картоплю заготовляють випадкові посередники, які закуповують її за бартером. Умови бартеру визначають на основі усної домовленості і диктують їх, як правило, покупці. В таких випадках відсутні будь-які юридичні зобов’язання сторін.

Оскільки в даний час держава не має достатньо коштів для становлення оптового ринку, доцільно створювати альтернативні, малі організаційні форми оптових продажів. Це може бути кооперація КСП із селянськими господарствами у сфері заготівель і збуту сільськогосподарської продукції. Такі кооперативи покликані виконувати маркетингові функції і могли б займатися експортом картоплі, що недоступно розрізненим селянським господарствам.