Справляння плати за оренду земельних ділянок

• 20 Січня, 2014
• Реформування

Відповідно до Закону України від 19 вересня 1996 р. „Про плату за землю“ використання землі в Україні є платним. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюється у договорі оренди.

Розмір цієї плати не може бути меншим від розміру податку за земельну ділянку, що орендується, а при оренді земель сільськогосподарського призначення – не може перевищувати цього податку.

Платежі за землю, в тому числі і орендна плата, зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільської, селищної, міської рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Якщо договір оренди укладено з власником землі, то в цьому випадку плату за оренду земельної ділянки одержує власник землі і він є платником податку.

Згідно із ст.2 Закону України від 19 вересня 1997 р. № 378 „Про плату за землю“ платниками податку за землю є власники землі, землекористувачі та орендарі. Згідно із ст. 8 Земельного кодексу України орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районі ради і власники землі. Якщо орендодавець землі – відповідна рада, то в такому випадку орендарі є платниками орендної плати за землю, яка зараховується на спеціальний бюджетний рахунок бюджету відповідної ради, на територій якої знаходиться земельна ділянка.

Законом встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 19 вересня 1996 р. № 379 «Про порядок введення в дію Закону України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про плату за землю“» грошову оцінку земель населених пунктів необхідно провести до 1 січня 1999 р.

Для земельних ділянок населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, земельний податок відповідно до п. 1 ст. 7 закону визначений у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земель населених пунктів не встановлено, то середні ставки земельного податку визначено відповідно до п.2 ст.7 цього ж закону з урахуванням підвищуючих коефіцієнтів.

Що стосується підвищення середніх ставок земельного податку населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено, то відповідні сільські, селищні, міські ради диференціюють та затверджують ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у 2 рази від середніх ставок податку з урахуванням відповідних коефіцієнтів.