Фінансові інструменти

Фінансові інструментиНові умови функціонування фінансових та товарних ринків у розвинутих країнах ринкової економіки,  в  т.ч.  у  Європі  призвели  до  потужного інноваційного прориву у розвитку фінансової теорії та практики. Ці фінансові інновації стосуються як інструментарію(фінансових продуктів та послуг), так і реалізації інноваційних стратегій як внутрішніх методів, які виробляються для задоволення цілей фірми, використовуючи ринкові неефективності.

Фінансові продукти на зарубіжних ринках прийнято називати фінансовими інструментами. На нашу думку, можна дати таке визначення:

фінансові інструменти – це товари та послуги фінансових інститутів, що стають доступними для клієнтів завдяки супутнім та підтримуючим товарам.

У90-х роках ХХ-го ст. фінансові інструменти стали об’єктами біржової торгівлі. Причому настільки широко застосовуються, що для їх обігу були створені спеціалізовані біржі, крім того на існуючих товарних біржах з великим успіхом застосовуються контракти на довгострокові облігації, відсоткові ставки, валюту. До таких бірж належать Чиказька опціонна біржа, Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів, Європейська біржа деривативів EUREX тощо.

Фінансові інструменти можна класифікувати, беручи у якості класифікаційної ознаки природу відносин клієнта та оферента, сегмент ринку, на якому обертається інструмент, строк поставки тощо. Однак у нашому випадку  в  якості  класифікаційних  ознак  оберемо  ціноутворення  на фінансовий інструмент та строк виконання контрактів.

Виходячи із першої ознаки, фінансові інструменти класифікують на реальні(основні, базові), ціни або курси на які визначаються на ринку через взаємодію попиту й пропозиції, та похідні, ціни на які є похідними від цін базового активу (derіvatіve іnstruments). За другою ознакою фінансові інструменти поділяються на інструменти з негайною поставкою– касові або спотові (spot, cash) та строкові інструменти(termіne іnstruments), оскільки є контрактами на купівлю-продаж базових фінан-сових інструментів у майбутньому за цінами або курсами, погодженими у момент укладання таких контрактів.

Ці дві ознаки, які по суті відповідають одним і тим самим інструментам, вживаються в Україні окремо не лише у наукових дослідженнях, але й у законотворчому процесі. Так, у нормативних актах та законопроектах Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку ці інструменти називаються деривативами, що є калькою з англійської мови  слова“похідні”; у  підготовленому  нею  ж  законопроекті “Про похідні цінні папери”, як бачимо, уже вживається термін“похідні”.

Але цей законопроект не виноситься на розгляд Верховної Ради України. Натомість21 грудня2000 р. у першому читанні приймається законопроект, запропонований головою підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій С.О. Москвіним. Цей законопроект має назву ЗУ “Про строкові фінансові інструменти”.

Законодавча плутанина завершується прийняттям у червні2001 р. ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”, де мова йде лише про фінансові послуги, термін“фінансові інструменти” там не вживається, тобто знову порушено логічний зв’язок при ідентифікації базових фінансових активів.

Такий стан справ в Україні існує, на нашу думку, тому, що всі вказані законопроекти є перекладами аналогічних законів різних держав, де за прийнятими там правилами функціонування фінансових ринків вживається один із названих вище термінів. У країнах ЄС не вживається термін “похідні”, там  використовується  термін “строкові  фінансові інструменти”. До  таких  інструментів  відносять  форвардні  контр-акти (forward), ф’ючерсні (future) біржові та опціонні (optіon) біржові, позабіржові контракти та свопи (swap).

Фінансові  інструменти,  які  сьогодні  широко  використовують  у зарубіжній практиці, можна поділити на п’ять груп:

  1. Часткові цінні папери(акції та сертифікати інвестиційних фондів).
  2. Боргові зобов’язання(облігації, казначейські зобов’язання, комерційні папери, векселі, депозитні сертифікати).
  3. Похідні фінансові інструменти(форварди, ф’ючерси, свопи, опціони).
  4. Гібридні інструменти(конгломерати простих інструментів, наприклад гібрид процентних та валютних інструментів).
  5. Синтетичні інструменти(опціон на ф’ючерсний контракт, двовалютна облігація, синтетична акція тощо)

Характеристикам акцій(одночасно титулу власності та боргового інструмента)  щодо  цін,  доходів  та  ризиків,  проблемам  управління портфелів акцій в Україні уже почали приділяти значну увагу як економісти-теоретики, так і практики. Однак цей ринок ще чекає ґрунтовних досліджень. Для країн ЄС даний ринок є досить важливим, оскільки за обсягами суттєво поступається  американському, хоча в останні роки зростає значно швидшими темпами.

Комментарии закрыты.