Формування доходів сільського населення

• 14 Листопада, 2014
• Реформування

Рівень життя сільського населення визначається сумою отриманих доходів і можливістю за їх рахунок задовольнити свої матеріальні та духовні потреби. Джерелом задоволення особистих потреб селян є сукупний доход сім’ї, який складається з оплати праці (заробітної плати), надходжень від особистого підсобного господарства або селянського (фермерського) господарства, одержаних дивідендів за власність, від оплати за здавання в оренду власного земельного паю, пенсій, стипендій, різних допомог тощо.

В останні роки значно змінилися як розмір, так і структура сукупного доходу сімей. За даними бюджетних обстежень сільських сімей, проведених Держкомітетом України, у 1990 р. трудові доходи (оплата праці в колгоспах і заробітна плата в державних організаціях і установах) в сільських сім’ях становили 59,4% від сукупного доходу, а в 1997 р. їх частка зменшилася до 23,2%. При зростанні частки від особистих підсобних господарств із 28,8 до 52,7%, частка, що припадає на пенсії, стипендії різні допомоги тощо, практично залишилась на рівні 8,5-8,6%.

Головною умовою здійснення заходів підвищення доходів сільського населення є реформування аграрного сектора, досягнення високого рівня економічного і соціального розвитку шляхом ефективного використання праці, землі, інших засобів виробництва, впровадження форм господарювання, що відповідають ринковій економіці. В основі зростання доходів селян має бути власність на майно, землю та продукцію. Для зростання трудових доходів працівників, зайнятих у сільськогосподарських підприємствах різних форм власності та господарювання необхідно підвищувати зайнятість працівників, доходність господарств, заробітну плату, спрямувати її в напрямі посилення мотиваційного стимулу та нормального відтворення робочої сили.

В аграрній сфері склався надто низький рівень зарплати, який не забезпечує відтворення робочої сили. В 1997 р. середньомісячна заробітна плата в сільськогосподарському виробництві становила 82 грн.

Оплата праці в аграрних підприємствах не тільки відстає від оплати у народному господарстві в цілому, але й постійно знижується. Змінилися міжгалузеві співвідношення – середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві у 1990 р. становила 93,5% від аналогічної у промисловості, а у 1977 р. – 64,1%. У КСП оплата праці здійснювалася не за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції, економії матеріальних витрат, підвищення дохідності галузей, а внаслідок зростання частки валового доходу на оплату праці, тобто не на здоровій економічній основі. Заміна грошової оплати натуральною, велика заборгованість, низький її рівень призвели до девальвації.

Тому в колективних сільськогосподарських підприємствах необхідно здійснити ряд кардинальних заходів, спрямованих на збільшення виробництва продукції, підвищення дохідності гос-подарства тощо. Забезпечення стимулюючої ролі оплати праці в КСП, як основного джерела формування доходів селян, повинне бути важливою ділянкою в роботі керівників і спеціалістів гос-подарства. Форми і системи оплати праці мають визначатися підприємством самостійно без обмеження зростання фонду і рівня заробітної оплати з боку державних органів. При цьому її розмір слід поставити в пряму залежність від кінцевих результатів – дохідності господарства, галузі, в яких зайняті працівники. В основі зростання доходів селян має бути не тільки жива, а й уречевлена праця.

Розмір оплати праці членів КСП необхідно визначити за погодженням сторін: роботодавця і працівника. Вона не може бути нижчою від встановленого державою мінімального рівня, що потрібно передбачити у генеральній угоді між профспілкою і роботодавцем.

В умовах кризи за згодою сторін частину заробітної плати можна видавати натурою.

В сільському господарстві, яке нині переживає затяжну кризу, провідна функція у виробництві продукції і формуванні доходів належить особистим підсобним господарствам (ОПГ) сільських жителів. Вони (ОПГ) мають важливе економічне і соціально-психологічне значення. Господарство селянина завжди вважалось найважливішою частиною способу його життя і формування сімейного бюджету. У структурі виробництва частка виробленої селянами сільськогосподарської продукції в загальному обсязі становила у 1997 р. 55,6%, а в структурі сукупного доходу сільських сімей надходження від ОПГ – 52,7%.

Збільшення продукції в ОПГ зумовлене приватною формою господарювання, усуненням державної регламентації їх діяльності, розширенням земельних ділянок, більшою віддачею у використанні засобів виробництва та праці. ОПГ і надалі забезпечуватимуть основними продуктами сільського господарства не тільки селян, а й міських жителів, до виходу галузі з економічної кризи, її стабілізації.

Для нарощування виробництва в особистих підсобних господарствах, на садово-городніх ділянках, підвищення їх ефективності, які забезпечують швидку віддачу, сприяють зростанню доходів селян, необхідно здійснити комплекс економічних, організаційних заходів: місцевим органам влади в кожному сільському населеному пункті провести аналіз діяльності ОПГ (за розміром, обсягом виробництва, спеціалізацією, матеріально-технічною забезпеченістю та ін.), виявити потреби, пропозиції селян щодо поліпшення діяльності ОПГ; в кожній сільській (селищній) раді розробити програму розвитку ОПГ на 2-3 роки, передбачивши в ній матеріально-технічне забезпечення (особливо сортовим насінням, племінною худобою, добривами тощо), організацію транспортного обслуговування; місцевим органам влади сприяти організації сільських кооперативів власників ОПГ, інших дрібних господарств для вирішення питань матеріально-технічного, транспортного, агро-, зоотехнічного і ветеринарного обслуговування, переробки та реалізації виробленої продукції, сервісного обслуговування; доцільно використати позитивний досвід минулого щодо кооперації ОПГ і сільськогосподарських підприємств з урахуванням нових економічних умов переходу до ринкової економіки; місцевим органам влади й управління здійснювати організацію робіт з пропаганди передового досвіду власників ОПГ, селянських (фермерських) господарств через різні засоби інформації: пресу, радіо, телебачення, виставки на селі, в районі тощо.