Соціальне облаштування сільських територій

• 5 Листопада, 2014
• Реформування

У сучасних умовах економічної кризи сутність соціального облаштування сільських територій кардинально змінюється. Діючий протягом тривалого періоду механізм соціальної розбудови, основою якого була жорстка регламентація „центру“, виявився малоефективним. Нині вже не потрібно доводити, що політика перерозподілу владними структурами коштів на соціальне облаштування територій тривалий час формувалася не на користь села. Йому постійно пропонувалася „стратегія“ соціальної розбудови за принципом її концентрації переважно у великих селах, центральних садибах сільськогосподарських підприємств та в районних центрах. Відносно малі сільські агломерації завжди залишалися поза межами державного регулювання, Що зумовлювало їх знелюднення, занепад і вимирання. Як наслідок, поселенська мережа постійно згорталася, малі села ставали „неперспективними“ і взагалі зникали. Окремі, економічно міцні поселення змушені були на 70-80% вести соціальну розбудову за власні кошти. Відбувалася диференціація умов праці та проживання сільського населення в цілому.

Характерна особливість сучасності полягає у децентралізації процесів соціальної розбудови, яка зумовлює зміщення центру управління розвитком територій з макро- на мікрорівень. Самоврядним структурам надається право самостійно формувати соціальну інфраструктуру за принципом фактичного територіального попиту, реальних можливостей та інтересів жителів кожного таксономічного поселення.

Розбудова сільських населених пунктів, відродження так званих слобідок, хуторів тощо повинні спрямовуватись насамперед на оздоровлення демографічної ситуації шляхом стимулювання активних процесів (збільшення народжуваності, шлюбності, закріплення молоді на селі та ін.) та зменшення соціально пасивних явищ (захворювань, смертності, старіння, розлучень тощо). При цьому демографія виступає підгрунтям, визначальною складовою їх самовідтворення і подальшого самодостатнього економічного розвитку і на даній основі – створення гідного людини життєвого середовища селян, відродження кожного українського поселення з їх історично створеними звичаями, традиціями, культурою тощо.

Обізнаність, передбачення кожним керівником, спеціалістом на мікрорівні загальних тенденцій, найближчих і більш віддалених перспектив, вміння прийняти виважене рішення, які слугуватимуть поліпшенню реформаційних процесів соціального розвитку сільських територій, – найактуальніша проблема сьогодення.