Засади реформування місцевого управління

• 10 Листопада, 2014
• Реформування

Правовою основою реформування місцевого управління со-ціальним облаштуванням сільських територій є Конституція України (Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № ЗО. – С. 381-418) та Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні“ (Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – С. 379—429). Вихідними положеннями цих законодавчих актів передбачається чітке забезпечення участі в керівництві соціально-поселенськими перетвореннями територіальної громади та основного носія її функцій – сільських, селищних рад. Стосовно управління територіальною розбудовою села громаді надається право ініціювати до відпрацювання та забезпечення обов’язкового вирішення місцевими виконавчими органами загальних та цільових програм соціально-економічного та культурного розвитку підвідомчих їм територій, фінансового та кадрового забезпечення відпрацьованих програм, створення цілісної системи територіальної забудови.

Ці законодавчі рішення закладають правову основу діяльності місцевого самоврядування на принципах органічного поєднання соціальної політики з економічною стабілізацією та фінансовим зростанням кожного таксономічного поселення.

Управління соціальним розвитком сільських територій на місцевому рівні, яке визначається різними формами власності та грунтується на самоврядних принципах влади, зумовлює вирішення таких функціональних повноважень:

• вирішення проблем адміністративно-територіального ха-рактеру (проведення соціальних обстежень та паспортизації, упорядкування адресної характеристики сільських населених пунктів, уточнення старих та винесення в натуру нових меж);
• проведення інвентаризації та якісної оцінки функціонування об’єктів соціальної сфери на селі, обгрунтування етапів їх пе-редавання у комунальну, приватну та інші форми власності;
• встановлення фізичного стану об?єктів та фінансових мож-ливостей підприємств-власників соціальних об’єктів, обгрунтування конгломерату учасників соціальної розбудови на мікрорів- ні за принципом їх територіальної єдності;
• розробка та затвердження генеральних планів (проектів) забудови і розвитку мережі соціальних об’єктів у комплексі з ін-женерним облаштуванням;
• особлива увага надається створенню альтернативних (при-ватних, платних та ін.), комбінованих (поєднання державних та приватних) підприємств;
• прогнозування чисельності сільського населення і опрацю-вання на цій основі поточних та перспективних прогнозів, загальних та цільових комплексних програм соціального розвитку сільських територій, узгодження територіальних можливостей з регіональними та державними фінансовими можливостями реалізації соціальних програм на селі;
• створення на оглядовий період спеціального цільового фонду за пріоритетним принципом, тобто формування мінімально локальної стратегії фінансування, орієнтованої в основному „на виживання“ соціального блоку об’єктів;
• надалі – поступова перебудова формування місцевих фондів та створення гарантованого місцевого фінансування під комплексну соціальну розбудову сільських територій;
• здійснення заходів щодо кадрового оздоровлення соціаль-ного підкомплексу з орієнтацією на цільову підготовку фахівців соціального спрямування, що грунтуватиметься безпосередньо на мікропопиті з конкретизацією добору та підготовки спеціалістів самоврядними структурами згідно з місцевою пріоритетною потребою;
• удосконалення управління соціальною розбудовою сільських поселень шляхом переорієнтації з мінімальних на раціональні рівні соціального обслуговування.